Щоб пам'ятали

Понад 30 років працював у Семенівській лікарні Іван Андрійович Жернокльов. Він і під час фашистської окупації не забував про свій людський обов’язок – допомагати людям боротися з недугою, рятувати їм життя.

Осінньої ночі 1941 року на місце нещодавнього бою, що вдень точився на підступах до села, фельдшер Жернокльов разом із дружиною, вчителькою місцевої школи Пелагією Іванівною, та домашньою робітницею Марусею зібрали в приміщенні сільської лікарні вісімнадцять бійців і командирів Червоної Армії, які зазнали різних поранень. Їх перев’язали, нагодували (тих, хто міг їсти). Вклали на оберемки соломи, яку заздалегідь постелили на підлозі.

Виходжувати поранених допомагало все село – ніхто не відмовлявся давати продукти для червоноармійців. Представникам «нової влади» – німецькому офіцеру з солдатами, які не забарилися навідатися до медпункту, фельдшер відповів на їхнє запитання: «Це селяни, хворі на тиф».

Під час лютневих боїв 1943 року, коли радянське командування прагнуло звільнити Харків, але спроби виявилися невдалими, І. А. Жернокльов влаштував у себе на лікування ще дев’ять поранених.

«Зараз, коли Червона Армія очистила нашу священну землю від проклятого ворога і громить німецького звіра в його лігві, я хочу розповісти про скромних радянських людей, які в тилу ворога творили героїчні діла.

Ольга Сафронівна Кесер – жителька с. Павлівка Семенівської сільради та лікар Іван Андрійович Жернокльов – ось люди, яким я зобов’язаний своїм життям.

В 1943 році при оволодінні районним центром Перещепино я був тяжко поранений. Німці скажено насідали з усіх боків і ми були вимушені відходити. В селі Павлівка сили покинули мене і я знепритомнів. В такому стані мене підібрала Ольга Сафронівна Кесер. Як рідна матір доглядала вона за мною, не раз рятувала від лютої смерті. Лікар Іван Андрійович Жернокльов лікував мої рани, не зважаючи на звірячі розправи над людьми, які допомагали Червоній Армії.

В тяжкі часи німецької неволі славні патріоти Кесер та Жернокльов вірили, що прийде світлий час перемоги. І цей час прийшов. Червона Армія очистила нашу землю від німецької нечисті і незабаром доб’є проклятого звіра.

Прийміть, любі мої Ольга Сафронівна та Іван Андрійович, гарячу подяку від мене. Ваші патріотичні подвиги увійдуть в історію поряд з подвигами славних воїнів на фронті». Цей лист інваліда Вітчизняної війни з Харкова (вул. Червонопрапорна, 16, ХММІ) В.Бойченка опублікувала Зачепилівська районна газета «Сталінець», 25 березня 1945 року.

З 27 бійців, яких у 1941 – 1943 роках виходжували сільські медики, померло двоє – ніщо не могло їх врятувати, всі зусилля старого фельдшера та його помічниць виявилися марними.

Та не тільки поранених рятував Іван Андрійович під час Великої Вітчизняної війни. Не один десяток юнаків і дівчат отримав від нього фіктивну довідку про «хворобу», що давала їм можливість уникнути відправлення в Німеччину.

Десятки листів з подяками одержувало подружжя Жорнокльовів з території Німеччини весною 1945 року. «Спасибі Вам, дорогі Іван Андрійович та Пелагія Іванівна, - пишуть воїни, - за те, що врятували нам життя і дали змогу знову стати до лав Червоної Армії. Ми в Німеччині – і це найвища нагорода за перенесені страждання».

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 12 червня 1944 року Іван Андрійович Жернокльов був нагороджений орденом Вітчизняної війни І-го ступеня, а його дружина Пелагія Іванівна – орденом Вітчизняної війни ІІ-го ступеня.

У 1945 році Харківське книжково-журнально-газетне видавництво в серії «Славні сини Харківщини» випустило книжку Рафаїла Брусиловського «Серця відважних», в якій розповідається про сміливе подружжя Жернокльовів, які навіть в умовах ворожої окупації не забували про свій лікарський обов’язок.